АПОСТОЛ ПРАВДИ

Знову вічна Шевченкова весна прийшла на нашу землю. Відзначаємо всі день народження Пророка. На повний голос говоримо про мудре й живе слово його. Шевченко як людина Божа, з Божим талантом слова і пензля офірував своє життя усім стражденним, але не зломленим. Як людина земна, Тарас Шевченко страждав і радів, любив і ненавидів, мав друзів, але й знав, що таке гіркота і розпач самотини…

Тарас Шевченко. Це ім’я стало символом нашого народу. Його портрет – у кожній хаті. Його «Кобзар» лежить на столі поряд з хлібом, а його пісні – вишиті на рушниках.

Він є для нас і Батьком Тарасом, натхненним голосом цілого народу, і будителем нації, і її Пророком. Кожне нове покоління заново відкриває себе і свою духовну спадщину – тобто відкриває Шевченка. Немає й не було на світі українця, у серці якого Шевченко не залишив би сліду – сліду самоусвідомлення себе як сина чи доньки великого українського народу.

Шевченко став предтечею нашої державності. Та чи зрозуміли ми його заповіти? Чи прийняли їх у свою душу? Чи розгладяться зморшки на скам’янілім Тарасовім чолі? На ці питання ми зобов’язані дати відповідь – і собі, і нащадкам.

Михайло Грушевський писав про Шевченка: «З його появою можна було сказати, що українське відродження з літературного боку забезпечене». Саме від грізного Шевченкового «Поховайте та вставайте…» почалося справжнє відродження України.

«Кобзар» для більшості з нас – це буквар, пісенник, підручник з історії, енциклопедія українського життя і духовна Конституція. Це книга всього народу, який за нею вчився боронити і боронить свою свободу, будує майбутнє. І сам Тарас ніколи не був для України просто письменником – він був і залишається духовним лідером, пророком, мірилом правди і совісті нації. Його заповіт актуальний і нині:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Життя Шевченка стало прикладом беззастережного служіння ідеї визволення України. З його поезіями на вустах помирали бійці студентського куреня під Крутами, його вірші друкували фронтові газети під час Другої світової війни, щоб люди розуміли: вони воюють за отой «Садок вишневий коло хати», який було сплюндровано загарбниками. «Кобзар» був святинею для воїнів ОУН-УПА, що не бачили в житті більшої честі, аніж померти за волю України. І ніщо протягом майже двох століть не може спинити могутньої ходи його творів. Згадаймо події Революції Гідності, де з новою силою прозвучало:

Борітеся - поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая.

Шевченко був посланий Богом на нашу землю, як Титан ідеї соборності України. Тому і йдемо до нього, щоб набратися наснаги до життя, віри в ясну долю свою.

Шевченко – явище унікальне. Його нема з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни.

Тарас… Просто в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Не знайти такого анатомічного скальпеля, який міг би відділити одне від одного. Синонімічна пара на всі часи, доки й світу.

Уявити себе без Шевченка – все одно, що без неба над головою. Він – вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на всій планеті. Вона – немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи. Той вогонь – його іменний Глагол. Коли ми необачно віддалялися від нього – більмами бралися наші очі, полуда заступала шлях. Тоді мали те, що мали. Шевченко – універсальний. Кажемо: Тарас – і чи є такий українець, який би не знав, про кого йдеться? Росіянин не назве Пушкіна Олександром, англієць Шекспіра – Вільямом, німець не нарече Гете  чи Шиллера, француз – Гюго. Там інший вимір, там – відчуття дистанції.

Шевченко для свідомості українців – не просто література. Він – наш всесвіт. Явище Шевченка – виправдання перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. Слово, яке не співвідноситься з його Словом, - нічого не варте. До Шевченка треба доростати всім життям.

Твори Шевченка належать всій Україні і будуть промовляти за неї вічно.